Dear colleagues,
Recent events gave our present time a completely different pace than the one we were accustomed to. We have rejoiced, and we have been looking forward to a quarantine- and isolation-less times, we have been looking forward to living again, living in the way we were used to two years ago. But instead, another obstacle came – an open war, right here, in Europe, that brings sorrow, misery, conflicts, escapes, and many questions of what is to come. Here, I am approaching you, not just our own, but also Ukrainian and Russian employees and students.
Dear colleagues from Ukraine,
In the context of recent events currently taking place in your country, I am more and more steadily aware of how lucky I am to be returning to a calm and safe home every single day. But knowing what is just now happening in Mariupol or Kharkiv, I am further comprehending that my safety can turn into its exact opposite in a matter of mere days.
I assure you that I bear all of this in my mind, not only in the moment of my writing these lines.
Over and over, I am pondering what kind of help is the best one for you. The basic approach the faculty has already created. Should you, however, find other ways, do not hesitate to share them with me. The most crucial, the end of the war, we cannot provide, but what we can do, is to do whatever necessary we have the means and power to do.
Dear colleagues from Russia,
I cannot imagine how it feels to be living with the knowledge that the country I come from is an aggressor. The essential feeling would probably be the one of helplessness. I believe that the majority of you do not agree with the war. I am sure that because of the propaganda, the current situation can cause many disputes, not only in the circles of families or friends.
I assure you that your nationality is not a reason for applying the notion of collective guilt.
Moreover, we do not consent to accepting or endorsing the aggression many in Ukraine now suffer and undergo.
We have the fortune of standing on the grounds of education together. I strongly feel that education and critical thinking is the greatest weapon against disinformation and displays of autocratic behaviour.
Dear colleagues, dear employees, dear students,
These days we all ask ourselves what steps an individual can take to fight tyrants and their hatred.
Please, bear in mind that we all can do something. We can help in assistance centres and schools. We can donate monetary funds to the Ukrainian government or charity. We can participate in demonstrations, protests, or activities attempting to help Ukraine.
We can organise such activities ourselves. In any case, we can publicly show that such behaviour is simply unacceptable. All these strides we can take together, regardless of nationality, race, ethnicity, or religion.
Please let us bear in mind that our help will be needed long-term. Let us prevent burnout and let us take time to be with our close ones and to be by ourselves.
This contemporary situation will reflect in our lives. Due to the sanctions, our existing standard of living is sure to decrease. However, please, let us all bear in mind that it is a price we pay to ensure our freedom and safety.
I know we all may have many different opinions on many things, but I know that in the significant beliefs and the perception of values we are all alike, and I know that we can all help.
It is an immense honour to be the dean of a faculty that can manage such things.
Michal Nedělka,
the dean of faculty
Шановні колеги,
нещодавні події змінили звичну для нас динаміку нашого часу. Ми очікували закінчення ізоляції та карантину, чекали, що будемо жити так, як і 2 роки тому. Замість цього перед нами з'явилося нове випробування - справжня війна, котра прямо в Європі приносить страждання, біль, втечу з рідної країни та питання щодо майбутнього. Тому зараз я звертаюся до наших співробітників та студентів не лише з України, а й з Росії.
Шановні колеги з України,
Через події, що відбуваються у вашій країні, я все більше усвідомлюю, як мені пощастило, що я кожен день повертаюся до мирного і безпечного дому. Але знаючи, що відбувається зараз у Маріуполі чи Харкові, я усвідомлюю, що все може змінитися в будь-яку секунду.
Я запевнюю вас, що я думаю про все це не лише в той момент, коли пишу ці рядки.
Знову і знову я думаю про те, як найкраще надати вам допомогу. Наш факультет підготував найнеобхіднішу, але якщо ви придумаєте ще варіанти, дайте мені знати. Ми не можемо зупинити війну, але ми зробимо все, що в наших силах.
Шановні колеги з Росії,
Я не можу собі уявити, як це - жити з розумінням того, що країна, в якій я народився є агресором. Напевно, найгостріше я відчував би безпомічність. Я вірю, що більша частина з вас не підтримує цю війну.
Я також усвідомлюю, що через російську пропаганду сучасна ситуація може вплинути не лише на відносини в родині чи з друзями.
Я запевнюю вас, що ваша національність не є підставою для застосування до вас принципу колективної відповідальності.
Але і не може бути місця для схвалення або підтримки агресії, від якої страждають мільйони людей в Україні.
Нам пощастило, що ми разом знаходимося у сфері освіти. Я хочу підкреслити, що освіта та критичне мислення − це одні з найважливіших способів боротьби проти дезінформації та авторитарних проявів.
Шановні співробітники та студенти,
Кожен з вас запитує себе, що одна людина, навколо якої лише деспотизм та ненависть, може зробити.
Ми маємо пам'ятати, що кожен може зробити хоч щось. Наприклад, бути волонтером в центрах допомоги та школах. Пожертвувати кошти українському уряду або благодійним організаціям. Брати участь в демонстраціях, протестах та акціях на підтримку України.
Можна організовувати такі акції самостійно і за будь-яких обставин публічно показувати, що для вас така поведінка абсолютна неприпустима. Ми можемо робити це без огляду на національність, расу, етнічну приналежність або релігійні переконання.
Варто пам'ятати, що ваша допомога буде потрібна в довгостроковій перспективі. Так давайте попередимо вигорання та не забуватимемо приділяти увагу собі та своїм близьким.
Актуальна ситуація, без сумніву, відобразиться на нашому житті. Щонайменше, санкції знизять рівень нашого життя. Але давайте пам'ятати, що це ціна, яку ми платимо за нашу свободу та безпеку.
Я знаю, що всі ми схожі, і хоча у нас можуть бути різні погляди на речі, але я переконаний, що у нас одні й ті самі цінності, що ми вміємо допомагати один одному.
Для мне честь бути деканом факультету, який усе це робить.
Декан,
Михал Недєлка.
Уважаемые коллеги,
недавние события изменили нашу привычную динамику времени. Мы с нетерпением ждали время без изоляций и карантинов, мы также с нетерпением ждали, что мы будем снова жить так, как мы жили 2 года назад. Но вместо этого пришло следующее испытание - открытая война, которая прямо в Европе приносит страдания, бои, бегства и вопросы, что будет дальше. Поэтому я обращаюсь здесь к нашим украинским и русским работникам и студентам.
Уважаемые коллеги из Украины,
в связи с событиями, которые происходят в вашей стране, я все сильнее понимаю, какое это счастье, что каждый день я возвращаюсь в спокойный и безопасный дом. Но когда я знаю, что прямо сейчас происходит в Мариуполе и Харькове, я осознаю и то, что моя безопасность может превратиться со дня на день в полную противоположность.
Я уверяю вас, что думаю обо всем этом не только в момент, когда пишу эти строки.
Снова и снова я также размышляю о том, какая поддержка будет для вас лучшей. Основная форма помощи была подготовлена факультетом, но, если у вас есть другие предложения, дайте мне знать. То самое необходимое, конец войны, мы обеспечить не сможем, но будем стремиться сделать все, что в наших силах.
Уважаемые коллеги из России,
я не могу представить, каково это жить с осознанием, что страна, откуда я родом, это агрессор. Базовым чувством бы скорее всего была беспомощность. Я верю, что вы не согласны с этой войной. Мне также ясно, что из-за русской пропаганды нынешняя ситуация может спровоцировать много конфликтов в семье или между друзьям.
Однако я уверяю вас, что ваша национальность не является причиной для применения принципа коллективной вины.
Тем не менее у нас не место для одобрения или поддержки агрессии, от которой миллионы людей страдают в Украине.
У нас есть счастливая возможность находиться вместе в образовательной среде. И здесь я особенно сильно понимаю, что образование и критическое мышление — это базовое оружие против дезинформации и автократических речей.
Уважаемые коллеги, работники, студенты
в это время каждый из нас задается вопросом, что один человек сможет сделать в шестернях деспотизма и ненависти.
Давайте помнить, что каждый может внести свой вклад: помогать в ассистентских центрах и школах, жертвовать деньги украинскому правительству или благотворительным организациям, участвовать в демонстрациях, протестах, мероприятиях для поддержки Украины.
Мы можем организовать такое мероприятие и сами и публично показать, что агрессия для нас недопустима. Все эти шаги мы можем сделать вместе, несмотря на национальность, расу, этническую принадлежность или религию.
Однако стоит не забывать, что наша помощь будет нужна долгосрочно. Поэтому давайте не будем допускать выгорания, а будем уделять внимание себе и своим близким.
Нынешняя ситуация определенно скоро отразится на нас. По крайней мере тем, что влияние санкций снизит наш нынешний уровень жизни. Но давайте всегда помнить, что речь идет о цене, которую мы платим за нашу свободу и безопасность.
Я знаю, что мы такие, даже если у нас разные взгляды на многие вещи, я знаю, что мы не отличаемся в базовых установках и понимании ценностей и что мы умеем помогать.
Для меня большая честь быть деканом факультета, который это все может.
Михал Неделка
Декан
